?

Log in

No account? Create an account
Вишгород. Будинок Клюкви. - Olesya [entries|archive|friends|userinfo]
Olesya

Akavita: каталог, рейтинг, счетчик для сайтов Беларуси

[ website | My Website ]
[ userinfo | livejournal userinfo ]
[ archive | journal archive ]

Вишгород. Будинок Клюкви. [Nov. 28th, 2010|11:17 pm]
Olesya
[Tags|, ]

Стужкофренд  questrum  виклав фото-звіт  подорожі до м.Вишгород, дуже мене зворушело фото будинку, з яким повязані далекі-далекі спогади раньного дитинства, а також розповіді батька.
Вишгород. Будинок Клюкви. Стара школа. Історичний музей.
Зараз в цому будинку розмістився історичний музей, а саме "Вишгородський історико-культурний заповідник".

До революції цей будинок, а також великий фруктовий сад навкол нього належали заможному, працьовитому господарю на прізвище Школьний. Цього господаря простий люд дражнив "куркуль Клюква". Після революції "куркуля  Клюкву" розкулачили, відібрали будинок. 
 
Але, залишили Клюкві ділянку землі, приблизно 15 соток ліворуч від будинку. На цій ділянці Він побудував дві хатинки, одну для старшого сина, другу - для себе з молодшим сином Олексієм (1928 р.н). 

Клюква був добрий господар, при зборі врожаю, він по два кінних вози на день з овочами та фруктами відвозив до Києва на базар.

В будинку, що раніше належав Клюкві, розмістилася школа. Чотири класи розміщувалися з парадного входу (два на першому та два на другому поверсі), та один великий клас зі двору. Останні приміщення служили житлом вчителів.

 

До війни мої бабуся та дідусь працювали в цій школі вчителями. Їм для житла виділили кімнату на
другому поверсі, вікна виходили у двір. 

Саме з цього будинку мій дідусь пішов на фронт. Але загинув ще на початку війни, під час бомбардування
військового ешалону на вокзалі в м. Біла Церква.

Бабуля залишилась з маленьким сином (моїм татом) в окупованому Києві в батьківському домі (вул.Мала Житомирська,19, з якого після революції залишилося тільки дві кімнати, «потіснили»).

Десь за тиждень до визволення Києва, бабуля пішла на Лукянівський ринок обміняти речи на їжу, та потрапила під німецьку облаву. Німці збиралися відступати, хапали молодих і працездатних в полон до Німеччини.

Збірний пункт був на Львівській площі. Бабуля побачила сусіда, що працював у німців поліцаєм. Попросила йога, щоб він пішов до них додому, відчинив малого татка, який був зачинений один у квартирі, та  привів до неї, а в нагороду, взяв в шафі костюм чоловіка.

Тільки восени 1945 року мої бабуся з татом повернулися з німецького полону, а їх квартиру зайняли євреї, які раніше повернулися з евакуації, а ще раніше їх «потіснили». 

Що робити? З рідного дому вигнали, мати з сестрою з’їхали до Вроцлаву, чоловік лічиться безвісті зниклим.
На деякий час їх приютила Мария Бучинська - подруга мєї бабулі (мати пані Ванди Царук). Але в двокімнатній квартирі по вул.Лисенка, 3 розмістилося аж три родини, треба було шукати вихід з скрутного становища. Бабуля поїхала до Вишгороду, щоб довідатися, чи залишилася там школа, та чи візьмуть її на роботу.

Школа  залишилася, та не тільки школа.. Кімната, в якій жила вона з чоловіком, залишилася в такому самому вигляді, як її покинули,
всі речи на своїх місцях.

Так, цей дім зробився для моїх бабулі та батька рідним.

Молодший син Клюкви – Олексієм був старший за мого татка на 10 років, після війни він служив в армії на флоті, кли повернувся вони з моїм татком товаришували, грали в шахи.

Під час будівництва Київської ГЕС Вишгород почав розбудовуватися, бабуля отримала власну квартиру в новому
будинку. 


Олексій "Клюква" одружився, в нього народився син.

Школа з будинку Клюкви переїхала в нову, простору будівлю. А в старому будинку так і жили родини вчителів. 

Коли мені було роки три, в середині 70-х ми приходили в цей будинок в гості до бабціних знайомих, а
також захидили до дружини Олексія «Клюкви» купляти парне молоко.



Перед пам’ятником Воїнам-визволителям біля пам'ятних дошок були грядки з полуницею, дерева навкол (нище, ніж зараз)  створювали живий паркан. Бабуся розмовляла з сябровками, а мене відправляла ласувати полуницею. Мені здається,
що ця полуниця була найсмачніша, яку мені доводилося ласувати в житті. Але мені робилося страшно, коли я дуже близько підбиралася до Воїна-визволителя, здавалося, що він за мною пильно слідкує. Я підхоплювалася та швидко-швидко
бігла до бабусі. Вони з подругами посміхалися, та казали, що Воїна не треба боятися, він мені не зашкодить, а навпаки - захистить.
:)

Ось така історія :)
LinkReply

Comments:
[User Picture]From: l_z
2010-11-28 06:26 pm (UTC)
Вельмі цікавая гісторыя. Карысная для мясцовых краязнаўцаў. А найбольш, канечне, як аповяд пра жыцьцёвы лёс.
(Reply) (Thread)
[User Picture]From: induktor
2010-11-28 07:01 pm (UTC)
цікаво. написали б оповідання про це.
(Reply) (Thread)
[User Picture]From: olesya333
2010-11-29 05:22 am (UTC)
дякую. може, колись скористаюся порадою.
багато цікавих історий мені розповідали про довоєнне та воєнне життя Києва та киян, але для написання оповідань треба дозріти.
(Reply) (Parent) (Thread)
[User Picture]From: questrum
2010-11-29 03:17 am (UTC)
дуже цікаво і зворушливо, дякую
(Reply) (Thread)
[User Picture]From: olesya333
2010-11-29 05:04 am (UTC)
вам дякую за фото, надихнули на приємні спогади.
(Reply) (Parent) (Thread)
From: (Anonymous)
2011-09-08 07:07 am (UTC)

будинок Клюкви

За Воїном, був шкільний сад і грядки, на яких ми працювали влітку обов,язково 30 годин.Шкільний сад був доглянутий і впорядкованим.Спасибі Клюкві за його любов до землі
(Reply) (Thread)